Заздрість і знецінення

Цікаве почуття - заздрість. Вона ніколи не виникає просто так - зазвичай це про те, що нам дуже хотілося б мати. Є речі, яких у нас ніколи не буде: щось дитяче - наприклад, турботливі батьки, або щось природне - як довгі ноги. Це те, що нам не підвладне, але що є в когось іншого.

Таку заздрість можна прожити лише через смуток, адже справді - у когось було або є те, що іншому недоступне. У кожного своя доля і своє життя.

Заздрість - це риса, притаманна всім людям. У ній немає нічого поганого, головне - щоб вона не переросла у руйнівні для людини масштаби. Є й інший вид заздрості, який може просто не дозволити людині мати те, чого вона хоче.

Мелані Кляйн писала:

«Заздрості властива порча “багатств” об’єкта та його знецінення: знецінений об’єкт більше не викликає заздрості».

Наприклад, якщо жінці не вдається побудувати стосунки, а навколо інші - у парі. І це не те саме, що в прикладі з довгими ногами, які або є, або їх немає. Це те, що потенційно може бути в кожного.

Тоді, щоб не визнавати власну заздрість, а головне - потребу в любові та близькості, жінка знецінює, руйнує образ чужих гарних стосунків. Тобто шукає вади, вигадує, домислює й щиро радіє, коли її здогадки підтверджуються. Одним словом - «знищує». І певне полегшення справді приходить, але водночас людина позбавляє себе можливості мати це у своєму житті. Якщо в психіці немає образу гарних стосунків, то їх наче не існує й у реальності. Якщо їх «знищили» - володіти ними вже не вдасться.

І тут важливо розрізняти потребу, яка стоїть за заздрістю. Чи можна цю потребу задовольнити, чи, можливо, її потрібно відгорювати й відпустити.

Психолог Маргарита Попова ♥️